Історичні відомості (з паспорту Кульчинівської громади)

Перша історична згадка про Кульчини датується 1497 роком, коли великий литовський князь Олександр подарував це поселення князю К. І. Острозькому. У володінні сім’ї Острозьких село перебувало до 1620 року, а потім його власниками були послідовно князі Заславські, Любомирські, Сангушки, Понятовські, графиня Грохольська, знову князі Понятовські. Останнім власником маєтку у Кульчинах був князь Волконський.

Піднесення Кульчин відноситься до першої третини 18 ст., коли їм було надано статус містечка. Тут з’являється велика кількість євреїв, починають розвиватися різноманітні промисли й, особливо, торгівля. У 1788 р. в містечку налічувалося вже 165 дворів. У містечку діяла уніатська, пізніше – православна церква, католицький костел та синагога. У 1803 році при костелі почав діяти перший на Красилівщині навчальний заклад – так звана “школка”. При костелі також функціонував медичний заклад – шпиталь. Кошти для них виділяв власник містечка князь Понятовський.

Справжній розквіт Кульчин розпочинається після відміни кріпосного права. Містечко стає центром волості, тут розміщується волосне правління. Наявність великої кількості міщан (в основному євреїв) дозволила створити й міщанську управу. В 1870 році тут було відкрито однокласне народне училище (міністерське). Продовжувало діяти 2 шкіряних заводи, броварня (виробництво пива), винокурний завод (ґуральня), цегельня. Палац власників містечка був одним з найкращих на півдні Волині.

Особливо славилися Кульчини своїми ярмарками, яких у різні роки рахувалося від 5-ти до 13-ти. Про кульчинські ярмарки не раз розповідалося навіть у “Петербурзьких відомостях”. В окремі роки на ярмарках Кульчин продавалося до 10 тисяч коней. Славилися Кульчини і продажем свиней. У 1895 році тут налічувалося вже 26 крамниць, діяла аптека, відкрився фельдшерський медичний пункт, який на початку 20 ст. перетворився у сільську земську лікарню. Функціонувала у Кульчинах і поташня, працював водяний млин.

Населення містечка стрімко зростало. Якщо у 1896 році тут налічувалось 2836 чоловік населення, то 1913 році статистика фіксує в Кульчинах 5477 чоловік населення. Того року в містечку діяло біля 60-ти крамниць, продовжувала функціонувати поштова земська станція, земський прокатний пункт та всі згадувані раніше виробництва, за винятком гуральні.

Всередині 20-х років 20 ст. Кульчини, як і інші містечка, втрачають свій статус і перетворюються на звичайне село, щоправда з розвиненими кустарними промислами, які до кінця 20-тих років занепадають.

Кульчинівська сільська рада постійно функціонує з весни 1921 року. В той час вона входила до Кульчинівської волості Старокостянтинівського повіту. В її адміністративному підпорядкуванні перебувало одне містечко Кульчини. У березні 1923 року Кульчинівська сільська рада ввійшла до складу новоствореного Красилівського району.

В зв’язку із здійсненням політики “коренізації” та “українізації”, в містечку Кульчини було створено у середині 20-х років дві сільради: українську та єврейську, які паралельно проіснували до 1941 року. В ході проведення адміністративних реформ першої половини 30-х років ХХ ст., кульчинівські сільради в 1931-1935 роках входили до укрупненого Антонінського, а з 1935 року – до відновленого Красилівського району.

У перші повоєнні роки функціонувала вже тільки одна Кульчинівська сільрада (українська), тому що єврейського населення тут фактично не залишилося. А в серпні 1954 року, відповідно до Указу Президії Верховної ради УРСР про укрупнення сільрад, Кульчинівській сільраді було передано село Кульчинки із ліквідованої Кульчинківської сільради. В складі двох сіл сільська рада діяла до 1992 року. Того року Кульчинки вийшли з адміністративного підпорядкування Кульчинівської до новоствореної Кульчинківської сільради. Відтоді Кульчинівська сільська рада функціонує в складі одного населеного пункту – села Кульчини.

Нині у Кульчинах: загально-освітня школа, дитсадок, Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. Діє релігійна громада УПЦ МП.
Збереглися костел Серця Ісуса (1740) та Покровська церква (1747).
Встановлено меморіальний комплекс воїнам-односельцям, які загинули під час 2-ї світової війни, пам’ятник “Щасливе дитинство”.
Серед видатних уродженців – лікар-хірург В.Нечипорук.