Незагоєна рана (до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту)

27 січня у різних країнах світу вшановують пам’ять жертв Голокосту.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту (винищення мільйонів євреїв, ромів і представників інших меншин нацистами в роки Другої світової війни) в усьому світі офіційно відзначається 27 січня.

Дата приурочена до Дня визволення Радянською армією в’язнів табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі (Польща) у 1945 році.

Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, що оголосила 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту.

В Україні на державному рівні Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту щорічно відзначають з 2012 року відповідно до постанови Верховної ради України від 5 липня 2011 року № 3560-VI «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру».

За різними оцінками, у таборі смерті Аушвіц загинуло від 1,5 до 2,2 млн невільників. Загальна ж кількість страчених упродовж Голокосту значно більша. Офіційно визнано, що нацисти вбили від 5,5 до 6,1 млн євреїв (1,5 млн. з них були діти), ромів, представників інших груп і меншин, інвалідів та політичних супротивників.

Голокост

Голокост (з давньогрецької — “цілопалення”, “жертвоприношення”) — найбільш розповсюджений термін, який позначає політику переслідування і знищення людей єврейської національності нацистським режимом. Самі євреї для позначення політики німецьких нацистів по планомірному знищенню єврейського народу вживають термін на івриті Шоа (івр. Ha-Shoah “катастрофа”).

Головні тези антисемітської ідеології були обґрунтовані в книзі А.Гітлера «Моя боротьба». Систематичним переслідуванням і знищенню в Німеччині і на захоплених нею територіях в 1933-1945 роках піддалися 70% єврейського населення Європи. Єврейські громади спочатку переселялись у спеціально створені гетто (відокремлені від зовнішнього світу поселення з мінімальними умовами життя). Це переселення переслідувало лише одну мету — подальше повне знищення мешканців гетто. Нацистське керівництво створювало табори смерті, обладнані газовими камерами та крематоріями. Серед них — Аушвіц-Біркенау, Треблінка, Белжець, Собібор, Хелмно, Майданек, Ясеновац, Малий Тростенець у Білорусі.

Україна

Україна — одна з держав Східної Європи, єврейське населення якої понесло чи не найбільші втрати (уступаючи тільки Польщі) в період другої світової війни.

До початку Другої світової війни, в великих та малих українських містах та селах євреї становили до 40% (і більше) від загальної кількості населення.

Красилів

Наше містечко Красилів, в якому також проживало не меньше 40% єврейського населення не є винятком, тут також розігралася трагедія під назвою Голокост.

В Красилові та в навколишніх селах на протязі багатьох століть жила багаточисельна єврейська громада, яка вкладала свій внесок в розвиток міської та сільської інфраструктури, економіки, культури та освіти.

Найближчими до Красилова селами з найвищою чисельністю єврейського населення були Кузьмин та Кульчини. В цих населених пунктах були свої синагоги, молитовні будинки та єврейські школи.

8 липня 1941 р. німці окупували Красилів. Почалися облави та розстріли.

Гетто в Красилові

1 січня 1942 р. євреїв Красилова та навколишніх сіл нацисти спочатку пограбували, а потім зігнали в гетто (Красилів та Кульчини). Повертатись в свої будинки було заборонено. Євреї втратили всі свої права.

В Красилові гетто знаходилось в районі сучасного ринку, торгового центру “Мега” та магазину “Панорама”. В гетто були жахливі умови існування. Від холоду, голоду, відсутності ліків в першу чергу вмирали діти та люди похилого віку.

Трудовий табір в с.В.Орлинці

1 травня 1942 р. в с.Великі Орлинці був сформований трудовий табір, в який всіх працездатних євреїв з Красилівського та Кульчинського гетто відправляють на роботу.

Важка праця, велика скупченість людей в конюшнях та фермах, погане харчування (дуже часто раціон складали тільки кормові буряки) призводили до частих смертей. Сотні трупів виносили за ферми, у відхоже місце і просто скидали у ями. Сьогодні ці місця ніяк не окультурені, заростають бур’яном та майже забуті.

Розстріли в с.Манівці

В липні 1942 р. в с.Манівці на протязі декількох тижнів німці при підтримці української поліції звозили всіх мешканців Красилівського та Кульчинського гетто, а також з трудового табору в В.Орлинцях. Євреїв тимчасово розмістили в конюшнях, що колись належали Старокостянтинівському військовому господарству. Щоб не викликати паніки, німці оголосили, що євреїв готують до відправки на роботу в інше місце… А тим часом, в лісі, неподалік села рились дві глибокі ями.

17 липня 1942 р. всіх дітей та дорослих в грубій формі німці та поліцаї загнали у вантажівки і повезли до ям в лісі… Довго лунали автоматні черги… і ось страждання невинних людей закінчились. За приблизними підрахунками в липні, та вересні 1942 р. біля с.Манівці німецько-фашистськими окупантами було розстріляно біля 5 тисяч євреїв, які були з Красилова, Кузьмина, Кульчин, Манівців, Антонін та ін. населених пунктів.

Братські могили

Немає вже сьогодні Красилівського та Кульчинського гетто, немає трудового табору в Орлинцях, вже вітер розвіяв конюшні. Залишились тільки три братські могили в Манівцях та Росолівцях – які застерігають сучасників про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість.

Голокост — це жах, біль та смерть. Неможливо заповнити втрати. Ми співчуваємо та надіємось, що подібного більше ніколи не повториться! Будемо пам’ятати…

Заходи в цей день:

Красилів – Година пам’яті «Трагічні сторінки Голокосту»

Хмельницький – Мітинг-реквієм біля Меморіалу пам’яті жертв Голокосту по вулиці Сільськогосподарській.