Коротка історична довідка про Старокостянтинів

За історичними джерелами перші згадки про місто Старокостянтинів відносяться до 1561- 1567 рр. Однак, давньоруський літопис, висвітлюючи міжусобну боротьбу між Галицьким, Київським і Чернігівським князівствами під 1150р. згадує «Болохівську землю», розташовану у Послуччі і Південному Побережжі (Літопис Руський. – К, 1989. – стор. 231). під 1241р. цей же літопис зазначає, що Данило Галицький провів каральну військову акцію проти болохівських правителів за те, що вони блокувалися з татарами і не хотіли підкорятися владі Галицько-Волинського князівства.

Серед болохівських «градів», які спалив, а потім взяв Данило Галицький, зазначається: Деревич, Губин і Кобудь, Городець, Божеський, Дядьків (Літопис Руський. – К, 1989. – стор. 399). Відомий археолог-краєзнавець Волині К.І. Терещук висунув гіпотезу про те, що розташування літописного Кобудя пов’язане з назвою річки Ікопоть і півостровом, утвореним при злитті вищезазначеної річки з річкою Случ, зручне розташування якого було використано для побудови городища (Терещук К.І. у збірн. «Дослідження слов’яно-руської археології». – К. 1976, стор. 172-173). На цій території зараз знаходиться пізньосередньовічний замок князів Острозьких.

Археологічна експедиція інституту археології НАН України під керівництвом к. і. наук Виногродської Л.І. провела у 2001-2005 рр. поглиблені археологічні дослідження на території замку та на території колишнього Домініканського монастиря XVI ст., які встановили наявність на місці замку Острозьких потужного (до 0,5 м.) культурного шару зі слідами великої пожежі і залишками фортифікаційних споруд, що містив матеріали києво-руського періоду (кінець ХІІ – ХІІІ ст.). На території Домініканського монастиря також знайдено кераміку кінця ХІІ – ХV ст. та поховання, що за стратиграфією відносяться до ХІІ – ХV ст. Всі найдені матеріали знаходять безпосередні аналогії серед артефактів відкритих при розкопках літописного Губина та інших болохівських міст. Отже, гіпотеза К.І. Терещук знайшла своє підтвердження і це дає підстави вважати, що до побудови пізньосередньовічного замку на цьому ж місці функціонувало городище літописного Кобудя кінця ХІІ – ХІІІ ст., а на місці монастиря можливо існував давньоруський монастир.

Здавна мальовничий і багатий на історичні події Старокостянтинівський край належав до регіонів Південно-Східної Волині, і був сформований на землях суверенної і незалежної слов’янської держави – Болохівська Русь.

На означеній території Іпатіївський літописець згадує сім населених пунктів : Губин, Деревич, Кобудь, Кудин городець, Божський, Меджибіж і Дядьків. Ці відомі літописні центри мали великі і добре укріплені городища, які в історико-соціальному плані відповідали статусові феодальних міст. Матеріали проведених археологічних досліджень показали, що Болохівська земля у ХІІ-ХІІІ ст. становила собою економічно розвинений і густо заселений край. Городища були важливими економічними і воєнно-стратегічними центрами, які виникли у процесі феодалізації краю з необхідності його оборони від половецьких вторгнень. Фортифікації створені на високому воєнно-інженерному рівні. Через територію цього автономного утворення проходив найкоротший шлях з Києва до Галича та в Західну Європу, а також один із відгалужених трактів Татарського шляху, що з’єднував Пониззя із Києвом.

Ще до ХІІ ст.. на теренах цієї держави народилось місто Кобуд. Додаткового вивчення потребує питання зміни назви міста Кобуд на назву село Коліщенці. За часів правління Литовсько-Руської держави вказується перша писемна згадка про село Колищенці. Литовський князь Олександр у 1501 році надає пусте село Коліщенці Івашку Лабунському з землями, які здавна до нього належали, а також будівлі і споруди, що були вільні і входили в межі села. У 1503 році село Коліщенці з землями, що до нього належали, передається у вотчине володіння пану Івашку Лабунському, який у 1561 році продав дане село Костянтину Острозькому. Слід зауважити, що з родиною Острозьких пов’язана доля чи не найбільшої кількості населених пунктів України, в тому числі і села Коліщенці, яке було переіменовано в м. Костянтинів, а пізніше м.Старокостянтинів.

Костянтина Острозького (1527-1608) називають некоронованим королем України, він був патроном понад тисячі церков у своїх маєтках. Бачачи освітній занепад православ’я, К. Острозький прагнув зарадити цьому зближенням з католицькою церквою, але не у формі підкорення одної другій. З метою захисту своїх володінь і тутешніх жителів князі Острозькі використали залишки літописного Кобуда для будівництва більш потужної споруди з каменю.

Князь Костянтин Острозький – нащадок давньоруського роду, воєвода Київський і Волинський – звернувся до польського короля Сігізмунда Августа з проханням дати йому дозвіл на купівлю с. Коліщенці, яке входило до складу столових маєтків В. Лабунського. Король дав згоду на продаж, бо бачив, що будівництво міста на так званому „чорному шляху”, по якому здійснювали набіги орди татар, є стратегічно важливою справою. Фортеця, збудована в трикутнику між Ікопоттю і Случем, обіцяла стати важливою перешкодою на шляху загарбників, від яких потерпали не тільки Волинь та Поділля, а й сама Польща.

У 1561 році був підписаний акт про продаж Коліщенців К. Острозькому.

У грамоті, виданій королем князю К.К.Острозькому, значилося, що його милість купив у землянина В.Лабунського маєтки і йому дозволяється „місто садити”. Одночасно з цим король Речі Посполитої дає мешканцям Коліщенців грамоту на користування магдебурзьким правом, за яким місто не тільки одержує самоуправління, а й звільняється від частини податків. .

Поступово володіння князя К.К.Острозького розширюються, а фортеця набуває важливого значення в оборонній системі краю.

Свобода, ініціатива, підприємництво і широкі права міщан Костянтинова дозволили збудувати і утримувати не тільки замок, як військовий форт з гарнізоном, але і саме місто, його інфраструктуру.

Вже на початку ХУІІ ст. бачимо в місті сотні житлових будинків, біля ста ремісничих цехів, торгові крамниці, лавки, різнокультові храми : католицькі, православні, протестантські, а також мусульманська мечеть та іудейський храм, школи, шпиталі. Костянтинів постає як полі культурний град з широкими торгово-економічними і конфесійними зв’язками з Європою.

Європеїзація краю настільки укріпили міць Костянтинова, що татари буквально шаленіли від його неприступності в 1575, 1593, 1595, 1617, 1618, 1624 роках.

Озираючись і вдумуючись крізь багатовіковий простір та час в життя, думки, справи та боротьбу князя К.В.Острозького, на благо руського народу і Європи вцілому, бачимо його надзвичайно потужну і цілющу життєву наснагу, енергію, яка в історії нашої Вітчизни просто не має аналогів.

Про буремну історію міста над Случем, яка сягає в глибину віків, свідчать сиві руїни фортеці, знаменні події тут відбувалися.
По цій землі пройшли славетні повстанські загони К.Косинського (1591- 1593), С. Наливайка (1594- І596). Міщани і селяни брали активну участь у визвольній війні 1648-1654 рр., а 26 вересня 1648 р. у місті Богдан Хмельницький проводив велику козацьку Раду. Після другого поділу Польщі Старокостянтинів входив до Ізяславського намісництва, а з 1804 до складу Волинської губернії, став повітовим містом. Це сприяло швидкому промисловому розвитку. Населення зростає майже в 5 разів і на кінець ХІХ століття становить 20 тисяч.
На початку XX ст. в місті працював цукровий завод, дві тютюнових фабрики, свічковий, миловарня, салотопний завод, 2 маслобойні, 11 кузень, 9 цехів обробки шкір, 5 млинів.
Під час Вітчизняної війни 1812 р. в місті розташовувалися військо­ві частини, що входили до складу 3-ої армії генерала Тормасова.
Відлуння подій 1905 р. докотилося і до Старокостянтинова. В повідомленні Волинського губернатора серед “неспокійних” повітів згадувалось і наше місто. У роки першої світової війни місто було прифронтовим.