Мій найщасливіший день

Стаття про Грубер Фаїну в газеті “Життя Старокостянтинівщини”, 03.05.95 р.

На хуторі Білоцерківка, що на Житомирщині, підпільна група нас залишила вдвох: А.К.Стрельникова – “керівником” громадського господарства, а мене – зв’язковим. Незабаром Стрельникову наказали залишити хутір, всі продукти з складу вивезти в ліс, партизанам. Залишилась я одна.

А тут, як на гріх, прийшли власівці. Задумали влаштувати в моїй хатинці, що була на околиці лісу, ялинку. Спробувала заперечити, але пригрозили розправою. Довелося тікати в сусіднє село Грушківці, де жили мої названі батьки Горчакови.

Надворі дощ, вітер, темінь. Вздовж дороги німецькі підводи. Щоразу хтось присікується до мене. Хоч би обшуку не влаштували: несу ж бо таємні документи про розташування ворожих сил. Та на цей раз поталанило.

Назавтра повернулася на хутір. Ось тут і знайшов мене наш керівник А.С.Ворнов /Ф.І.Кащук/ – член Житомирського підпільного комітету. Подякував за дані, які я доставила, сказав, що дуже вони важливі. А під кінець додав: чекай важливих змін.

І справді через кілька днів – 1 січня 1944 року – насвітанку вступили в село наші червонозорі воїни. Я стала допомагати санітарам переносити поранених, перев’язувати. Та раптом і мене поранили в ногу. Мріяла піти вперед з фронтовиками, а довелося лікуватися. І все ж це /…/ згадую як найщасливіше в моєму житті…

Г.ГРУБЕР/САВЧУК/.
колишня партизанка, вчителька-пенсіонерка.
м.Старокостянтинів.

Газета “Життя Старокостянтинівщини”
3/VI 95 р.

Вам нравится сайт Красилов Еврейский?

Вы можете помочь развитию проекта. Я хочу помочь!

Share on facebook
Share on twitter
Share on vk
Share on odnoklassniki
Share on email
Share on print
Рекомендуем прочитать

Оставьте комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *