Мій найщасливіший день

Стаття про Грубер Фаїну в газеті “Життя Старокостянтинівщини”, 03.05.95 р.

На хуторі Білоцерківка, що на Житомирщині, підпільна група нас залишила вдвох: А.К.Стрельникова – “керівником” громадського господарства, а мене – зв’язковим. Незабаром Стрельникову наказали залишити хутір, всі продукти з складу вивезти в ліс, партизанам. Залишилась я одна.

А тут, як на гріх, прийшли власівці. Задумали влаштувати в моїй хатинці, що була на околиці лісу, ялинку. Спробувала заперечити, але пригрозили розправою. Довелося тікати в сусіднє село Грушківці, де жили мої названі батьки Горчакови.

Надворі дощ, вітер, темінь. Вздовж дороги німецькі підводи. Щоразу хтось присікується до мене. Хоч би обшуку не влаштували: несу ж бо таємні документи про розташування ворожих сил. Та на цей раз поталанило.

Назавтра повернулася на хутір. Ось тут і знайшов мене наш керівник А.С.Ворнов /Ф.І.Кащук/ – член Житомирського підпільного комітету. Подякував за дані, які я доставила, сказав, що дуже вони важливі. А під кінець додав: чекай важливих змін.

І справді через кілька днів – 1 січня 1944 року – насвітанку вступили в село наші червонозорі воїни. Я стала допомагати санітарам переносити поранених, перев’язувати. Та раптом і мене поранили в ногу. Мріяла піти вперед з фронтовиками, а довелося лікуватися. І все ж це /…/ згадую як найщасливіше в моєму житті…

Г.ГРУБЕР/САВЧУК/.
колишня партизанка, вчителька-пенсіонерка.
м.Старокостянтинів.

Газета “Життя Старокостянтинівщини”
3/VI 95 р.