Покровська церква (1746) – найстаріша церква у Красилівському районі

Покровській церкві більше 270 років

До недавнього часу вважалося, що Покровська церква в селі Кульчини (Красилівського району) збудована в 1853 році. Принаймні, це стверджувалося в архівних документах, знайдених істориками. У це вірив і настоятель храму отець Богдан Маневич. Та якось, пораючись на горищі церкви, випадково натрапив на згорток із документами. Серед них був “Акт обстеження св. Різдва Богородиці церкви села Кульчини Красилівського району”. У цьому документі в графі “Рік побудови храму” вказано: 1746.

Місцеві історики наразі не заперечують достовірності даного документа.

Отже, є всі підстави стверджувати, що церкві виповнилось більше 270 років, і вона вважається однією із найстаріших у Красилівському районі.

В 2006 р. відзначення ювілею (260 років) Кульчинівської церкви вилилося для парафіян у незабутнє свято. З цієї нагоди в селі відбувся престольний празник, на який прийшли не тільки віруючі місцевої громади, а й багато людей із сусідніх сіл, прибули священики з інших парафій.

Розпочалося святкування на одній з околиць, де встановили і освятили хрест. Як стверджують старожили, точно такий же стояв на цьому місці до 1930 року, аж поки місцеві активісти не зруйнували його.

Руйнування дзвіниці церкви в 1930-х роках

Спогади І.О.Микульського

Першу дзвіницю розбирали на моїх очах. На моїх очах і скидали хрести з церкви. Хрест на дзвіниці був на метрів два вищий головного купола церкви, вірніше хреста купола. На даху дзвіничної прибудови, на подвійному куполі високо стояв хрест. Перший основний купол був змурований з цегли, а верхній купол на якому безпосередньо стояв хрест дерев’яний, покритий бляхою. Купол з’єднував дубовий восьмигранний стовбур.

Хреста скидав Шевчук Григорій, баптист, в селі його називали Гришка-штунда. Той “штунда” роздовбував долотом дубового стовбура на якому тримався верхній купол з хрестом, години три. А ми, школярі, стояли внизу неподалік церкви і дивилися. Нарешті верхній купол і хрест з тріском полетіли вниз і впали на дорогу піднявши стовп куряви. Після цього “штунда” зліз з дзвіничного куполу і витягнув мотузкою драбину на дах дзвіничної прибудови. З допомогою драбини він виліз на центральний купол і ледь було не полетів вниз, але ж втримався, доліз до хреста і прив’язав до нього мотузку-вужисько. Тоді опустився до малих куполів, змурованих на чотирьох кутах даху церкви і поскидав з них хрести.

Я стояв між школярами, поруч зі мною стояла жінка з моєї вулиці Марія Мазур. Вона весь час хрестилася і проклинала “штунду”: –

“А щоб тебе спрагло, щоб ти карка скрутив, а щоб ти світа Божого не бачив!”. Проте тому “штунді” нічого не сталося. Він перейшов на дах в дзвіниці і гукнув, щоб тягнули за мотузка.

Мотузок був довгий, за нього вчепилося з півсотні школярів і – потягнули. Хрест гойднувяс, розвалив основу в яку був вмурований і полетів вниз – сковзнув по даху купола, викресавши іскри і глухо впав на землю, на південну сторону від церкви. Школярі гамірно побігли до хреста, якось здивована подивились на нього і мовчки пішли до своїх класів…

Біля мене стояли старші люди і похитуючи головами, розповідали що церква не стара – їй лише 90 років і збудована вона в основному за кошти громади села Орлинець, нащадків козацької старшини гетьмана Пилипа Орлика.

Зразу ж після ж зняття хрестів почали розбирати двохповерхову дзвіницю. На другому поверсі стояв великий портрет “Ісус Христос на світанку зустрічає схід сонця в пустелі”. Це полотно було працею одного з Кульчинських священників.

З цегли розібраної дзвіниці побудували на Огрудку колгоспного свинарника. А куди поділася картина не знаю. Церква була закрита і служба Божа заборонена.

Церкву зачинили, але честь кульчинським селянам, з неї не зробили ні складів. Лише коли прийшли німці, церква зразу ж почала працювати. Повернувся священник, він був висланий за межі України. По приходу німців в церкві три доби були радянські військовополонені, але церкви не осквернили.

Джерела:

Газета Всім

Д.Я.Северенюк, «Кульчини (історія села з найдавніших часів до початку XXI століття)», ст.91-92

Фото М.Пекарського