Старовинний єврейський цвинтар 18-19 ст. (м.Хмельницький)

На будинку Хмельницькстандартметрології, що стоїть на перехресті вулиць Свободи, Водопровідної та Вайсера висить табличка українською та івритом. На ній сказано, що там був старовинний єврейський цвинтар Проскурова.

Що ж це за цвинтар і куди він подівся?

Наприкінці XVIII – початку XIX століть єврейський цвинтар був там, де зараз «будинок художників» та скульптура Мюнхгазуена – на вулиці Кам’янецькій навпроти зупинки «Торговий центр». Тоді це була околиця міста. Але Проскурів ріс, і у 1824 році цвинтар закрили і відвели нове місце на тодішній дальній околиці міста. Черговий цвинтар існував до початку XX століття, коли місто знову збільшилося. Новий цвинтар було облаштовано на вулиці Толстого, де він частково лишився і дотепер.

Генеральний план Проскурова 1880 року чітко накладається на сучасні вулиці. Стає видно, що цвинтар знаходився прямо навпроти вулиці Вайсера, де зараз височать багатоповерхівкі.

Аерофотозйомка 1944 року показує, що на місці багатоповерхівки вже було декілька приватних будинків, але в основному територія цвинтаря забудована не була. В середині 1940-вих землю далі, вздовж вулиці Водопровідної, роздали під приватну забудову. Очевидці розповідають, що під час будівництва знаходили велику кількість черепів та кісток. При чому, поховання були далі території цвинтаря, на яку вказує план 1880 року.
Очевидці пригадують, що ще у кінці 1940-вих на тому місці лишалося багато надгробків-мацейв. Між них хлопчаки грали у війнушки та хованки. Машини, що заїздили на сучасну вулицю Водопровідну, навіть змушені були об’їжджати могильні плити.

У першій половині 1980-тих років, коли прокладали вулицю Свободи, частину приватних будинків знесли. А надгробки, які ще лишались у землі та фундаментах знесених будинків, використали для створення насипу для вулиці Свободи в районі мосту. Очевидці пригадують, як переносили плити-мацейви під час суботників, що організовували на тому будівництві.

Коли будували 10-ту школу, перед її парадним входом, у котловані було видно цегляні стіни з арками. Що це за арки? Навряд чи то склеп – поховальні традиції іудеїв їх не передбачають. Можливо, то залишки будинку для омивання покійних (хадар тохора)? Невідомо.

Навіть досьогодні, коли доводиться копати ями для якихось робіт, можна знайти кістки. Місцеві мешканці розповідають, що колись, навіть, на городі знайшли золотий перстень.

Отже, чи був цвинтар саме там, де висить табличка, на місці Хмельницькстандартметрології? Старий план стверджує, що там його не було. Але спогади очевидців свідчать, що поховання були і там, де не відзначені на плані, принаймні вздовж вулиці Водопровідної. Чи могли могили бути там, де встановлена табличка? Хтозна, адже цвинтарі з часом мають властивість лише збільшуватись…

На табличці, яку встановила організація «Намети праведників» написано, що на цьому цвинтарі були поховані «Рабі Арьє Єгуда Лейбик Ліберзон, онук рабі Лібера Великого з Бердичева» та «Рабі Моше Хаим Єфраїм з Проскурова». Рабі (равин, «мій вчитель») Лейбик Ліберзон – перший адмур з Проскурова, рабі Моше Єфраїм – другий. Адмур – назва керівника хасидів, абревіатура слів: «адойнейну, мойрейну верабейну» – «пан наш, вчитель наш, наш ребе».