Діяльність проскурівських масонів

Кредобанк. Фото: https://ssl.panoramio.com/photo/8563005

Будинок на вулиці Проскурівського підпілля (раніше — Аптекарська, згодом — Котовського) в районі перехрестя з Соборною, на місці якого нині збудовано споруду «Кредо-банку» (вулиця Проскурівського Підпілля, 81/1 – примітка редакції), знесли наприкінці 1990-тих. Останнім поколінням хмельничан стародавній будинок був відомий, як одне з приміщень станції швидкої допомоги. Проте будинок має більш давню історію — його наприкінці ХІХ століття побудував один із найбагатших проскурівських купців Давид Ніренберг. Він був гласним міської думи, мав великі вантажні склади, володів декількома будинками в місті, серед яких — будинок відділення Південно-Російського банку (нині — обласний художній музей).

На початку ХХ століття Ніренберг до свого будинку на Аптекарській прибудував дивне приміщення без вікон, зовні схоже на невеличку вежу. Мало хто з проскурівчан здогадувався, для якої мети купець збудував таку незвичну прибудову. Містом вперто поповзли чутки, що в будинку купця збирається якесь таємне товариство… Проскурівчани мали рацію.

Є відомості, що Ніренберг вступив до однієї з масонських лож, до якої, незабаром, приєдналися ще декілька представників проскурівської еліти.

Про подільських масонів, на жаль, збереглося обмаль свідчень і архівних матеріалів. Але все-таки, деякі дані знайти вдалося. Так, трапляються відомості про існування у 1817–18 роках ложі «Мінерва» в містечку Буцнівці (нині село Буцні Летичівського р-ну). Також у цей час у складі петербурзького масонського союзу «Астрея» діяла в Кам’янці-Подільському ложа «Полум’яна зоря», до якої входили військові та державні службовці, купці та фабриканти, освітяни. Більш докладні відомості збереглися про іншу кам’янецьку ложу — «Озиріс». Відомо, що вона проводила свої засідання на вулиці Довгій, у будинку № 69, який належав пану Пілстину, драгоману Речі Посполитої. Ложа «Озиріс» була відкрита 26 грудня 1818 року, майстром ложі був лікарський інспектор Францишек Димер, помічником його — лікар Ян Чайковський, майстрами — Томаш Михайловський і Мартин Кроковський, у числі інших членів були військові, юристи, землевласники та ін.

Доля подільських лож була аналогічною з долею інших лож Російської імперії — їхні сліди губляться після заборони масонства у 1822–26 роках. Проте на початку ХХ століття на Поділлі масонство відновило свою діяльність — ложі з’явились у Кам’янці-Подільському, Вінниці, Проскурові.

Проскурівські масони, до яких належав Давид Ніренберг, спершу проводили таємні засідання по черзі на квартирах один в одного. Згодом Ніренберг зробив до свого будинку добудову, у який, ймовірно, і почали збиратися місцеві масони. Справа в тому, що на своїх засіданнях, масони дотримувалися певних ритуалів, для чого й було потрібно постійне окреме приміщення.

Нині навряд чи хтось достовірно скаже, які рішення проскурівські масони приймали на своїх таємних нарадах у будинку-вежі. Але можна з великою долею впевненості стверджувати, що саме «Вільні каменяри», серед яких були промисловці, купці, держслужбовці, військові, прийняли активну участь у перерозподілі сфер впливу між проскурівськими бізенесменами в місцевій торгівлі та промисловості, який відбувся у 1908–10 роках.

На початку ХХ століття вся промисловість (за винятком трьох-чотирьох великих заводів), а також велика торгівля були зосереджені в руках трьох єврейських сімейств: Маранців, Мозелів і Гальпериних. Але, приблизно у 1908–10 роках у помірне й устояне життя Проскурова «несподівано» уривається «нова хвиля» підприємців, яка за короткий час завоювала провідні позиції в економіці міста, відтіснивши на другий план десятиліттями сформовані династії. Серед «нових» промисловців Ілля Левинзон, що викупив у 1910 році цукровий завод у Маранців, молочну ферму — у Мозелів, прибравши до того ж у свої руки торгівлю мануфактурою й бакалією. Інший підприємець Елем-Нисан Рабинович побудував першу в місті електростанцію (1911 рік), організував Торговий дім «Електра» і став монополістом у сфері енергопостачання. У ці ж роки встав на ноги купець Михайло Шильман, який почав свій бізнес із того, що увійшов у спільне володіння паровим млином Маранца. Згодом, Шильман побудував солодовий завод, одну з кращих у місті друкарень «Порядок», фабрику столярних виробів.

Перед таким «революційним» перерозподілом, проскурівські масони провели попередню роботу. Ніренберг, побудувавши в 1903 році великий будинок на центральній вулиці, надав його для потреб потужного Південно-Російського банку, який вважають пов’язаним із діяльністю масонських лож імперії. У такий спосіб вбили двох зайців: був завданий удар чисельним малим банкірським конторам (тих же Маранца, Мозеля), а також — через вигідну систему кредитування, запропоновану банком, уже через 3–4 роки з банком «пов’язали» майже весь середній прошарок проскурівських купців та міщан. Другим кроком Ніренберг та Ко протягнули «свого» міського голову — відставного капітана Павла Дорошкевича, який головував два терміни (1908–1916 рр.). Ну, а далі, уже справа техніки — за принципом «братерства і взаємодопомоги» провідні позиції в житті міста перейшли в нові руки.

Нічого поганого для Проскурова та звичайних проскурівчан подібний перерозподіл не приніс, навпаки, — розвиток міста у 1908–16 роках став більш прогресивним та динамічним.

Підкреслимо, що документально довести діяльність проскурівських масонів нині практично не можливо. Весь хід подій відтворений за непрямими свідченнями, спогадами та аналізом різних джерел початку ХХ століття.

С. Єсюнін

Фото з колекцій С. Єсюніна, Д. Казанцева.

Джерело: Віртуальний музей міста Хмельницького Перейти на сайт →

Підписатися
Сповістити про
guest

2 коментарів
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі